Проповідь Перегрина Опольського у день святого Апостола Андрія.

«Моя нога його сліду трималась; путі його я пильнував, не відхилявся» (Іов 23, 11).

Господь, призиваючи Петра й Андрія словами «Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей» (Мт 4, 19; Мк 1, 17), бажав, щоб вони не лише ходили за Ним, але й чинили подібно як Він. Святий Андрій смиренно виконав це доручення, тож і справді міг сказати: Моя нога його сліду трималась.

Роздумуючи над наведеними вище словами, можемо побачити, що шлях, яким ішов Ісус і яким, якщо хочемо бути спасенні, також і ми маємо слідувати, так як слідував святий Андрій, має чотири виміри.

Отож, перша путь Христа вела Його з неба в лоно Діви. То був шлях смирення. Воістину, великим було би таке смирення, якби хтось багряну чи пурпурну ризу накрив жалюгідним веретищем! А Христос саме так і вчинив. Хоч Він був Богом, та прикрив свою божественну природу нікчемним веретищем, яким є наша людська природа, і, народжений Дівою, став небесним слугою людей.

Друга путь вела з лона Діви на землю, коли Христос народився у бідному вертепі і спеленали Його вбогою хусткою, бо не знайшлося для Нього місця в заїзді (Лк 2,7). Христос явив свою бідність, коли сказав: Лисиці мають нори й птиці небесні — гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити. (Мт 8, 20; Лк 9,58).

Покликання Петра й Андрія. Мозаїка при вході до базиліки, на стелі. Фото: Герник Пшондзьоно, Gość Niedzielny

Третя путь — шлях земного життя, що провадив через безліч знегод. Це був шлях послуху. Бо Адам через непослух утратив рай; Христос же через послух нам його повернув. Це також шлях болю і страждань, бо голова Його була увінчана тернами, вуста напоєні жовчю, очі залиті сльозами, шия та обличчя зазнали бичувань, а руки й ноги були прибиті до хреста: Від підошви на нозі до тім’я нема в ньому здорового місця (Іс 1,6).

Четверта путь вела з хреста у відхлань, звідки Христос вивів Адама і святих отців. То був шлях любові. Воістину, великою була би та любов, якби людина знесла страждання за свого друга, і ще більша — якби вона віддала за друга своє життя; але найбільша — якби вона віддала життя за ворога. А Христос це зробив.

Тому, отже, такі є путі Христа. Святий Андрій пішов слідами Його. Спершу — шляхом смирення, тому й співають про нього: «Явився серед людей цей муж смирення». Й це не повинно дивувати, бо він проповідував це святе вчення: навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем (Мт 11,29).

По-друге, він ішов шляхом бідності, бо заради Христа залишив усе, що мав чи міг би мати. Тому йшов за Христом, покинувши все, оскільки почув Його вчення: Так і кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем (Лк 14,33).

По-третє, він пішов за Господом любові. Читаємо про Андрія, що був він повен любові й цю любов виявив до святого Матея. Свого часу святий Матей читав проповіді в одному місті. Люди в тому місті, зневаживши його учення, вирвали йому очі та зв’язаного вкинули в темницю, щоби потім убити. В цей час явився святому Андрієві ангел Господній і звелів йому прямувати в Бургундію*, до святого Матея. Коли святий Андрій відповів, що дороги не знає, ангел звелів йому йти на берег моря і сісти на перший же корабель, який побачить. Виконуючи це розпорядження, під опікою ангела і при попутному вітрі, він дістався міста, де знайшов відкриту темницю, в якій перебував святий Матей. Заплакав святий Андрій, побачивши його, і став молитися. Тоді Господь, вислухавши його молитви, повернув зір святому Матею, і той із темниці втік. Мешканці міста, обурені втечею святого Матея, схопили Андрія і зв’язаним потягли вулицями. Стікаючи кров’ю, святий Андрій молився за своїх мучителів, і цією молитвою до Христа навернув їх. І що ж стало причиною цього, якщо не любов, яка веліла йому молитися навіть за ворогів?

Його любов можна також пізнати зі звернення одного чоловіка на ім’я Миколай. Він підійшов до святого Андрія і сказав: «Пане, ось, протягом сімдесяти років свого життя я віддавався розпусті. Нині ж, святий муже Божий, нехай твоя благочестива молитва заступається перед Богом за моє спасіння». Почувши це, святий Андрій став плакати й молитися від Третьої до Дев’ятої години. А як підвівся з колін, не хотів їсти, але сказав: «Не їстиму, доки не дізнаюся, що Господь змилосердився над цим старим». І постував він п’ять днів, і тоді почув голос, який сказав: «Домігся ти, Андрію, прощення для старого, але, щоб він був спасенний, нехай так само умертвлює себе постами, як ти умертвлював». Старий так і вчинив, відтоді жив благочестиво й помер у мирі. Тоді знову озвався голос до святого Андрія: «Завдяки твоїй молитві Я віднайшов загубленого Миколая».

Про любов Андрія свідчить також розповідь про сорок мужів, які пливли до апостола, щоби прийняти його вчення. Раптом диявол струсонув кораблем, і всі втонули, але Андрій тут-таки повернув їх до життя. Врятовані розповіли про все, що з ними сталося. Ось так святий Андрій ішов шляхом любові.

Йшов він за Господом також і шляхом страждань. Читаємо, що як він прибув в Ахею, то по всій тій землі проповідував учення Церкви, і навернув до віри жінку проконсула Егея. Довідавшись про це, Егей погрозами намагався схилити його до поклоніння ідолам. Відказав йому святий Андрій: «Вигадуй тортури, які захочеш. Тим милішим буду я для мого Царя, чим стійкіше зноситиму страждання заради Імені Його». Тоді Егей наказав двадцятьом мужам бити його, а побитому зв’язати руки й ноги, щоби ще більше мучився.

Коли потім Андрія вели на розп’яття, згромаджений натовп кричав: «Невинна його кров! Невинним він зазнає кари!» Апостол просив людей не заважати його мучеництву. А як побачив хрест, то привітав його словами: «Вітаю тебе, хресте, освячений Тілом Христовим; хрест, який я давно вже прагну прийняти і який завжди любив»**. Сказавши це, він зняв свій одяг і віддав його катам. А вони, згідно з наказом, повісили його на хресті, на якому він залишався живим іще два дні й проповідував двадцятьом тисячам людей. Тоді натовп став погрожувати Егеєві смертю й казав, що муж настільки добрий і благочестивий не повинен так страждати. Егей прийшов, щоби зняти з хреста Андрія, який, побачивши його, сказав: «Навіщо ти прийшов, Егею? Якщо відчуваєш скруху, то дістанеш прощення, а якщо ні, то хоч ти й знімеш мене з хреста — знай, що тоді я й так буду мертвий. Бо я вже бачу Царя, який на мене чекає!»

Коли Егей усе ж таки хотів зняти його, то ніяк не міг наблизитися до нього. Бо святий Андрій, бачивши, що Егей хоче зняти його з хреста, звернувся до Бога, як повідомляє святий Августин, із такою молитвою: «Господи, не дозволь, щоб я живим зійшов із хреста, але вже час, щоб я передав землі своє тіло, бо я так довго трудився, так довго чував, що хотів би звільнитись від нього». Після цих слів незвичайне світло зайшло на нього так, що ніхто не міг побачити його і, огорнутий цим світлом, він віддав Богові душу. А Максимілла, дружина Егея, забрала його тіло і з почестями поховала. І так святий Андрій послідував за Христом шляхом мучеництва та дістався Царства Небесного.

*

Викладені Перегрином передання про св. Андрія були взяті, як і відомості про більшість інших святих, із «Золотої легенди» Якова Ворагінського. Згідно з «Золотою легендою», Апостол подався до Маргундії — можливо, йшлося про Ефіопію, де проповідував св. Матей.

**

Згідно з «Золотою легендою»,  мова Андрія була такою: Вітаю тебе, Хреста, освячений Тілом Христовим та прикрашений членами Його, немов перлинами! Перш ніж зійшов на тебе Господь, ти ніс страх на землі. Нині ж ти являєш небесну любов і зробився жаданим. У спокої та радості я йду до тебе, щоб ти з веселістю прийняв мене, учня Того, Хто висів на тобі. Завжди я любив тебе і жадав. О добрий Хресте, що прийняв красу і велич Господніх членів! Давно бажаний, сильно люблений, безперервно шуканий і, нарешті, приготований для душі, що тебе жадає! Візьми мене від людей і передай моєму Вчителю, щоб тобою мене прийняв Той, Хто тобою мене відкупив.

Переклад CREDO 
За матеріалами: о. Іриней Погорєльцев, Путь в чёрно-белых тонах

Режим Мануеля Ортеґи, диктатора, чиє правління відзначається жорстокими репресіями, насильством і переслідуваннями, знову вдався до атаки на Католицьку Церкву.

Цього разу режим заборонив проведення урочистої процесії на честь Непорочного Зачаття Діви Марії, запланованої на 8 грудня у парафії Сан-Хосе-де-Тіпітапа архідієцезії Манаґуа, повідомляє CNA.

28 листопада парафія повідомила на своїй сторінці у Фейсбуку, що національна поліція, яка діє за наказами президента Даніеля Ортеґи та його дружини, віце-президентки Росаріо Мурільйо, заборонила проводити процесію, змусивши парафію перенести святкування усередину храму. З 28 листопада по 8 грудня у парафії триватимуть святкові заходи: щоденні Меси, спів гімну Salve Regina, молитви Розарію, проповіді на марійні теми та Новенна перед урочистістю Непорочного Зачаття.

«Ми хочемо висловити наш глибокий сум у зв’язку з цією акцією, яка позбавляє нас публічного вираження нашої віри», — йдеться в заяві парафії. Отець Дуліо Калеро, настоятель, заохотив католиків «продовжувати з запалом та відданістю вшановувати Пресвяту Богородицю і брати участь у кожному з щоденних заходів, віддаючи все під Її захист і материнське заступництво для нашої країни та Церкви».

Протягом кількох років Католицька Церква в Нікарагуа залишається жертвою посилених переслідувань з боку режиму Ортеґи-Мурільйо. З 2018 по 2022 рік було задокументовано майже 400 атак на Церкву, серед яких — вигнання з країни Апостольського Нунція Вальдемара Станіслава Зоммертаґа, що домагався звільнення політичних в’язнів; арешт кількох священників та їхнє утримання у сумнозвісній тюрмі-катівні Ель-Чіпоте; припинення діяльності католицьких ЗМІ та вигнання з країни низки католицьких організацій, зокрема — сестер-калькуток, що опікувалися найбіднішими і найслабшими. Минулого року Даніель Ортеґа публічно назвав католицьких єпископів «терористами на службі у США».

Як розпізнати справжню духовну втіху? Папа Франциск шукав разом з паломниками відповіді на це запитання, «важливе для доброго розпізнавання, щоби не піддатися обманові під час пошуків нашого справжнього добра».

Наголосивши минулої середи на важливості цього духовного досвіду в процесі розпізнавання та звернувши увагу на існування фальшивої втіхи, під час загальної аудієнції в середу, 30 листопада 2022 р. Святіший Отець звернувся до розпізнання справжньої духовної втіхи. Як відправну точку він запропонував критерії з «Духовних вправ» св. Ігнатія Лойоли, повідомляє Vatican News. У наведеному уривку святий стверджує, що «коли в думках все є добрим — причина, засіб і мета, і якщо все спрямоване на добро, то це ознака доброго ангела».

Добра спонука

Якщо йдеться про першопричину, то Святіший Отець навів приклад: коли маємо намір помолитися і це «супроводжується почуттям любові до Господа і до ближнього», спонукає чинити вчинки милосердя, — тоді причина є доброю. Але може трапитися й таке, що цей намір «випливає з бажання уникнути праці чи виконання дорученого обов’язку»: щоразу, коли маю прибрати в хаті, відчуваю величезне бажання йти молитися…

«Але ж молитва не є втечею від своїх завдань; навпаки, вона є допомогою в тому, щоби здійснити добро, яке ми покликані сповнити тут і тепер», — наголосив Папа.

Добрий засіб і мета

Наступним елементом є засіб, тобто те, що «слідує за задумом». Залишаючись при попередньому прикладі, Наступник св. Петра зауважив: можемо почати молитися «як фарисей із притчі», стараючись «уподобатися собі самим і зневажаючи інших». Це є «ознакою того, що злий дух використав цю спонуку як пароль, щоби ввійти в моє серце та переказати свої відчуття».

Врешті, мета. Йдеться про те, куди ця думка веде. Може статися так, що я самовіддано зобов’язуюся до якоїсь доброї та потрібної справи, — але це спонукає занедбати молитву. Й можемо почати думати, що «все залежить від мене, дійшовши до втрати довіри до Бога». Це є «очевидною ознакою» діяння злого духа.

«Паролі» нашого серця

Папа нагадав, що спосіб дій ворога нашої душі — підступний і прихований: він починає з того що лежить нам на серці, а потім приваблює до себе. «З цього випливає важливість терпеливого та незамінного аналізу джерела й правди про свої думки; це запрошення черпати з досвіду, з того, що нам трапляється, щоб не повторювати постійно ті самі помилки», — сказав Франциск. Він підкреслив: що більше ми пізнаємо себе самих — то частіше помічатимемо, «звідки входить лихий дух, його “паролі” та вхідні двері до нашого серця», адже йдеться про «найчутливіші для нас точки».

Що є доброго тут і тепер

За словами Святішого Отця, різних прикладів можна навести чимало, якщо замислитися над нашими днями. Й це вказує на важливість «щоденного іспиту сумління», який є «цінним зусиллям». Помічати те, що діється в моєму серці, дуже важливо, щоб розпізнавати «як Божа благодать діє у нас, допомагаючи зростати в свободі та усвідомленні».

«Справжня духовна втіха є своєрідним підтвердженням того факту, що ми сповняємо те, чого Бог від нас хоче, що ходимо Його дорогами, тобто, дорогами життя, радості та миру», – підсумував Папа. Під час розпізнавання йдеться не тільки про добро загалом чи про найімовірніше добро, але й про те, «що є добрим для мене тут і тепер». І в цьому потрібно зростати, обмежуючи інші пропозиції, «привабливі, але нереальні», щоб не піддатися обманові у пошуках справжнього добра.

Отець Нельсон Медіна, домініканський священник, що має ступінь доктора фундаментальної теології, різко розкритикував голову Конференції єпископату Німеччини, єпископа Георга Бетцінґа, що наполегливо підтримує порядок денний ЛГБТ.

Отець Медіна, уродженець Колумбії — впливовий в іспаномовному медіасередовищі священник, що має 63 000 підписників у Твіттері та 442 000 на Ютубі. Він викладач факультету теології в університеті Санто-Томас, працював на кафедрах фундаментальної, догматичної та моральної теології, а також логіки, пише National Catholic Register.

На пресконференції наприкінці нещодавнього візиту ad limina Apostolorum голова Конференції єпископів Німеччини Георг Бетцінґ сказав журналістам, що німецький «синодальний шлях» — це не відступ від католицизму. Натомість, за його словами, його прихильники хочуть залишатися католиками, «але ми хочемо бути католиками по-іншому». Бетцінґ також заявив, що він особисто готовий благословляти одностатеві пари, попри явну заборону Конгрегації віровчення, що видала роз’яснення з цього приводу у 2021 році.

Отець Медіна назвав наполегливу прогомосексуальну позицію єпископа Бетцінґа «черговою відрижкою модерністської єресі, яка, як і всі великі єресі, насправді ніколи не зникає повністю». «Благословення, якого насправді потребує грішник, це милосердний, але твердий і чіткий заклик до навернення, — сказав священник. — Без нього уявне “благословення” підтверджує помилку і стає формою презирства і жорстокості до тих, хто живе у гріху».

Отець Хав’єр Олівера Равасі, священник із Аргентини, який керує проектом апологетики «Que no te la cuentan» («Не вірте всьому, що чуєте»), у відповідь на заяву Бетцінґа написав у Твіттері: «”Католики по-іншому” називаються протестантами, Ваша єретична Ексцеленціє». Іспанський священник Хуан Мануель Гонгора також написав: «Гріх не може бути благословенний. Єпископ [Бетцінґ] повинен повернутися до семінарії для навчання, або ж перейти до протестантської деформації і припинити дратувати людей».

Слово «Шестиднев» у творах Отців Церкви означає шестиденний цикл творення світу, описаний у перших двох розділах книги Буття. Уважно читаючи перший розділ, помітимо, що кожен із днів має сталу структуру, порядок.

Спершу Бог каже: «нехай буде» те чи інше. Далі своєю дією приводить цей елемент до буття. Називає його або благословляє, оцінює, побачивши, що «воно добре» або «дуже добре» (в останній день творення — Бут 1, 31). Врешті кожен із днів творення богонатхненний автор підсумовує словами: «І був вечір, і був ранок, день (такий-то)».

Ці слова згодом ляжуть в основу звичаю юдеїв, а потім і християн, розпочинати літургійний день із вечора напередодні. Вечірня — перше богослужіння добового кола у Христовій Церкві — провідною темою має саме сотворення світу. Її розпочинає 104 (103) псалом, який поетично оспівує цей процес і перегукується з першим розділом книги Буття.

Псалмопівець, вдивляючись у красу видимого світу, нагадує, Хто за цим стоїть, Хто є «початком, основою, головою», і його природна реакція — прослава: «Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, великий єси вельми!» (Пс 104(103), 1). Опісля псалмоспівець перераховує все те, що Бог сотворив, і про що говорить книга Буття.

«Ти одягнувсь величчю й красою, ти світлом, наче ризою покрився» (Пс 104(103), 1‑2) вказує нам на перший день сотворення, коли «сказав Бог: Нехай буде світло!» (Бут 1, 3). З настанням світла розсіюється темрява — символ хаосу та невпорядкованості. Речі постають у властивому їм вигляді. У Бозі «було життя, і життя було — світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Йн 1, 4‑5). «Перше Боже слово створило природу світла, розігнало пітьму, розсіяло смуток, звеселило світ, усьому раптом дало привабливий і приємний вигляд» (св. Василій Великий).

Бог сам є Світло, «й ніякої у ньому темряви немає» (1 Йн 1, 5). Він усуває всякий безлад — у видимому бутті, створивши фізичне світло, і в пізнанні, розігнавши морок незнання своєю мудрістю. Він у світлі правдиво показує не тільки матеріальні об’єкти, а й самого себе. «Бог, який сказав: ‘Нехай із темряви світло засяє’, — він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа» (2 Кор 4, 6). Освітлив у Новому Завіті своїм приходом і Євангелієм, яке залишив людству через своїх учнів. «Світло прийшло у світ; люди ж більше злюбили темряву» (Йн 3, 19), не прийнявши Його. Таких апостол Павло називає засліпленими, тими, що не бачать, кому не сяє світло Євангелії слави Христа (пор. 2 Кор 4, 4).

У східній традиції кожного разу, вдаючись до символу світла, на Божественній Літургії перед читанням Євангелія моляться: «Засвіти в серцях наших, чоловіколюбче Владико, нетлінне світло твого богопізнання і відкрий мисленні очі наші, щоб ми розуміли твої євангельські проповідування». А кульмінацією кожної Вечірні є гімн «Світло тихе святої слави безсмертного Отця Небесного», який оспівує Несотворене Світло Ісуса Христа.

Другий день сотворення знаменний тим, що «зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю… І назвав Бог твердь — небо» (Бут 1, 7‑8). «Ти розіп’яв, неначе намет, небо» (Пс 104 (103), 2), — оспівує це автор псалма. А Ориген з огляду на те, що раніше вже йшлося про створення неба, пояснює: «Оскільки Бог уже раніше створив небо, тепер Він створив небесну твердь. Бо спочатку Він створив небо, про яке сказано: ‘небо — престол Мій’ (Іс 66,1); а після нього — небесну твердь, тобто тілесне небо».

Третій день сотворення у книзі Буття постає надзвичайно «плідним» (Бут 1, 9‑13). У цей день постали суша і моря, земля зростила «траву, що розсіває насіння за своїм родом, і дерева, що родять плоди з насінням у них, за їхнім родом» (Бут 1,12). Про те саме розповідає початковий псалом Вечірні: «Ти заснував землю на її підвалинах — не захитається по віки вічні. Безоднею, немов одежею, покрив її, понад горами стали води» (Пс 104 (103), 5‑6). Творячи одне, Господь у своїй премудрості й далекоглядності бачить його подальше призначення: «Вирощуєш траву для скоту, зела — на вжиток людям; щоб хліб із землі добували: вино, що серце людське звеселяє, олію, щоб від неї ясніло обличчя, і хліб, що скріплює серце людське. Насичуються дерева Господні, кедри ливанські, що посадив їх» (Пс 104 (103), 14‑16). Хоч ні тварини, ні людина ще не створені.

«Ти створив місяць, щоби значити пори; сонце знає свій захід» (Пс 104 (103), 19) — так поетично оспівує псалом четвертий день сотворення, коли «зробив Бог два великі світила: світило більше — правити днем, а світило менше — правити ніччю, і зорі» (Бут 1,16). І це коли вже є світло та рослини, в яких мав би відбуватися процес фотосинтезу! Абсурд із погляду природознавства — і глибока Божа дидактична доцільність.

Як у старозавітні часи, так і тепер небесним тілам надають невластивого їм значення — божественного, здатності керувати життям людини. Натомість книга Буття вчить, що Бог є їхнім творцем і відводить їм в ієрархії створінь далеко не чільне місце. «Примістив їх Бог на тверді небесній, щоб освітлювати землю, та правити днем і ніччю, і відділяти світло від темряви» (Бут 1, 17‑18).

На п’ятий день «сказав Бог: «Нехай закишать води живими створіннями й нехай птаство літає над землею попід твердю небесною» (Бут 1,20). А на шостий: «Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом: скотину, плазунів і диких звірів за їхнім родом» (Бут 1,24). Не оминув цього і автор 104(103) псалма, описуючи різноманіття фауни: «Джерела посилаєш у ріки, які течуть проміж горами. Усю звірину, що в полі, вони напувають, дикі осли там гасять свою спрагу. Над ними кублиться небесне птаство, з-поміж гілляк дає свій голос» (10‑12). «Високі гори для кіз диких, скелі — для борсуків притулок» (18), «Левенята рикають за здобиччю своєю, поживи від Бога собі просять» (21), «Ось море велике, прешироке, у ньому плазунів без ліку, звірів малих і великих» (25).

Врешті, як вінець створіння, «виходить чоловік до свого діла й до своєї праці аж до вечора» (Пс 104 (103), 23). Жодному зі створінь, окрім людини, не передувала Божественна нарада між Особами Пресвятої Трійці: «Сотворімо людину» (Бут 1,26). Жодне не удостоїлося такої високої гідності — бути створеним на образ і подобу Божу (пор. Бут 1,26). Жодне не отримало покликання до творчого осмисленого управління сотвореним світом. «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі» (Бут 1,28), —заповів Господь людям. Відтак «узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саду порати його й доглядати його» (Бут 2,15).

Бога, який є «на початку, в основі, в голові», постійно оспівує Церква у своїй літургії, що тісно переплетена зі Святим Письмом. Не тільки богослужіння добового кола, як-от згадана вже Вечірня, а й Таїнства, благословення, освячення, а особливо — Божественна Літургія нагадують нам про це. «Ти з небуття до буття привів усе, створив чоловіка на образ твій і на подобу і всякими дарами його прикрасив» (Молитва Трисвятої пісні). «І, коли ми відпали, Ти знову нас підняв, і не перестав творити все, поки нас на небо привів і будуче царство Твоє дарував» (Анафора св. Йоана Золотоустого).

Беручи участь у цих богослужіннях, ми пригадуємо, переживаємо момент творення, стаємо перед лицем Творця і прославляємо Його премудрість і любов, втілені у видимому нам сотвореному світі.

Вітаючи Константинопольського Патріарха з нагоди престольного свята, Папа Франциск побажав Церкві якнайшвидше втішатися єдністю, а всьому світові – миром, згадавши про «дорогу і багатостраждальну Україну».

Загальна аудієнція в середу 30 листопада 2022 р. збіглася зі святом апостола Андрія, який є Небесним покровителем Константинопольської патріаршої катедри. З цієї нагоди до Стамбула від’їхала делегація Святого Престолу, щоби взяти участь і святкуваннях і передати вітання від Папи, повідомляє Vatican News. Святіший Отець, однак, вирішив скерувати також окреме вітання під час прилюдної зустрічі з паломниками, побажавши при цьому миру Україні. Він сказав:

«Сьогодні відзначаємо свято святого апостола Андрія, брата Симона Петра, Покровителя Константинопольської Церкви, куди, згідно зі звичаєм, поїхала делегація Святого Престолу. Прагну висловити мою особливу прихильність дорогому братові Патріархові Варфоломію І та всій Церкві Константинополя. Нехай же заступництво святих братів і апостолів Петра та Андрія якнайшвидше дарує Церкві можливість повною мірою втішатися її єдністю, а всьому світові — мир, особливо тепер — дорогій і багатостраждальній Україні, яка завжди перебуває у нашому серці та в наших молитвах».

Із наближенням свят з’являються численні дискусії про гостинність і про те, що потрібно, щоби бути привітним господарем або господинею. 

Мене, як бенедиктинську облатку, нещодавно попросили розповісти про бенедиктинську гостинність — правило VI століття, що не втрачає актуальності й у ХХІ столітті. 

Отже, про що йдеться?

Живучи у часи падіння Західної Римської імперії, святий Бенедикт заснував 12 монастирів. Він написав свій Устав у монастирі в Монте-Кассіно приблизно 530 року. Відомий як батько західного чернецтва, святий Бенедикт та його устав (а також монахи й монахині, що прийшли після нього) змінили не лише західне чернецтво, а й усю західну цивілізацію — і цей вплив триває понині.

Устав святого Бенедикта торкається багатьох тем. Їхнє розуміння веде до кращого розуміння основ бенедиктинської гостинності.

Перша тема — це вираз, який зазвичай приписують бенедиктинцям, ora et labora (молись і працюй). Без сумніву, молитва була й залишається основою бенедиктинського життя. Згідно з Уставом, молитва відбувається сім разів на день. Ця спільна молитва вважається opus Dei, роботою Божою, і святий Бенедикт у своєму Уставі твердить, що «нічому не можна надавати перевагу над opus Dei».

Святий Бенедикт також вірив у цінність праці, яку він вважав формою молитви. Таким чином, через свій Устав, Бенедикт звелів творити свій день навколо молитви, праці та святого читання. «Неробство — ворог душі. Тому члени спільноти повинні мати певний час для фізичної праці, а також для молитовного читання».

Інша тема Уставу святого Бенедикта — це послух. Цікаво, що послух Богові та настоятелю має бути як зовнішнім (виконувати те, про що вас просять), так і внутрішнім (виконувати прохання без нарікань, скарг, пліток чи ремствувань). Як стверджує святий Бенедикт, «навіть якщо [чернець] виконує наказ, ця дія не буде прийнята з прихильністю Бога, якщо Він бачить, що той нарікає в своєму серці. Він не матиме винагороди за таке служіння».

Починаючи з четвертого розділу Уставу, святий Бенедикт застерігає від нарікань, скарг і ремствувань, і він повертається до цих застережень у додаткових восьми розділах Уставу. Практика нарікання та скарг до такої міри шкідлива, що святий Бенедикт вважає її отрутою для життя спільноти, а тому рішуче закликає викорінити її.

Читайте також:
Хліб і сіль: біблійні джерела законів гостинності

Цей наголос на зовнішньому та внутрішньому послуху, який відображає послух серця, служачи основою для смирення. — ще одна тема Уставу. Святий Бенедикт присвячує цілий розділ опису дванадцяти кроків для зростання в смиренні. Це зростання, разом зі зростанням у зовнішньому та внутрішньому послуху, не відбувається заради себе самого. Основна причина цієї практики — зростати у святості, живучи у спільноті.

Святий Бенедикт насправді вважав, що святості досягають не лише відлюдники в пустелі. Він вірив, що її можна здобути, живучи у громаді. Однак щоб досягти такого рівня святості, треба дати обітницю стійкості, прагнути зовнішнього та внутрішнього послуху, зростати у смиренні й викорінювати нарікання, скарги та ремствування. Ці щирі зусилля у поєднанні з молитвою, терпінням, гнучкістю, прощенням, любов’ю та Божою благодаттю можуть вивести ченця (та інших людей) на шлях святості.

Молитва, послух, смирення і… гостинність

З моменту заснування своїх перших монастирів бенедиктинці були відомі своєю гостинністю. Це важлива тема Уставу — і важлива тема для нас сьогодні.

Насамперед святий Бенедикт закликає своїх монахів вітати кожного чужинця як Христа. Крім того, він описує, як мають приймати гостей у монастирі, вітаючи всіх та приділяючи особливу увагу бідним. Він також розповідає про роль молитви в зустрічі гостя, про харизми ченця, чиє служіння може полягати у прийомі гостей, про потребу в гостьових кімнатах і численних ліжках, а також про слова та жести, які потрібно використовувати, вітаючи інших.

Коли я розмірковую про бенедиктинську гостинність, яку відчувала на собі протягом понад трьох десятиліть, і про теми Уставу святого Бенедикта, то розумію, що для бенедиктинців гостинність — це щось більше, ніж правильне розташування, чудовий рецепт і пляшка вина або добре впорядкований дім із сезонними прикрасами. Для бенедиктинців гостинність вимагає молитви й роботи, яка виконується без нарікання, зі внутрішнім і зовнішнім смиренням; вона прагне блага спільноти і повинна включати любов. Бенедиктинська гостинність — це передусім налаштованість серця.

Нещодавно я згадала про це, коли почула історію з 19 озділу Євангелія від Луки, проголошену на Месі. Це читання висвітлює історію Ісуса, який прийшов до Єрихона та спілкувався з Закхеєм. У цьому євангельському тексті Ісус показує нам, якою має бути бенедиктинська гостинність у своїй основі.

19 розділ Євангелія від Луки починається зі слів, що Ісус прийшов до Єрихона, маючи намір пройти через місто. Однак, підвівши очі, Він побачив Закхея. Потім Ісус покликав Закхея, поговорив із ним і провів час із ним у його домі. Ми дізнаємося, що Закхей був сповнений радості. Вчинки Ісуса демонструють бенедиктинське розуміння гостинності та служать для нас взірцем.

Що зробив Ісус?

По-перше, Ісус підвів очі й помітив Закхея.

У нашому розпланованому, насиченому технікою житті це важливий крок, якого легко не помітити. Ми також покликані дивитися вгору: відриватися від наших телефонів, екранів наших комп’ютерів, поточних завдань, і помічати людину, яку Бог поставив на нашому шляху.

По-друге, Ісус зі смиренням, послухом і любов’ю відклав свій початковий план.

У Євангелії від Луки сказано, що Ісус збирався пройти через це місто. В Ісуса був розпорядок дня: Він мав куди піти, з ким зустрітися і чим зайнятися. Однак, помітивши Закхея, Ісус відклав убік свої наміри. Чому?

Щоб бути присутнім поруч із Закхеєм.

Присутність — це серце нашої віри та бенедиктинської гостинності. У своїй основі бенедиктинська гостинність закликає нас дивитися вгору, помічати тих, кого Бог поставив на нашому шляху, і (з молитвою, послухом, смиренням і любов’ю) бути присутніми поруч із ними.

Це чудовий план на прийдешні свята. Посеред покупок, приготування їжі, прибирання, поїздок і нескінченних завдань дозвольте собі зупинитися, щоб виявити бенедиктинську гостинність до тих, кого ми зустрічаємо.

Переклад CREDO за: Памела Патнод, Catholic Exchange

Час перед Різдвом — прекрасна нагода глибше увійти в розарієву молитву. На вашу думку, які таємниці Розарію найбільше пасують до цього літургійного періоду?

Часто буває так, що Розарій — хоча це одна з найпопулярніших молитов у Католицькій Церкві — водночас є такою формою побожності, яку можна легко занедбати. Навіть якщо ми беремо на себе зобов’язання щоденно молитися Розарій, наша молитва часто стає млявою, автоматично повторюваною, позбавленою натхнення. Отож, за кілька днів ми відкладаємо вервицю… і вже до неї не повертаємося.

Адвент: час оживити розарієву молитву

Адвент дає особливу нагоду відродити інтерес до цієї форми молитви. Це літургійний період, повністю зосереджений на Ісусі та Марії. З багатьох причин його можна назвати «марійною порою року», оскільки, молячись Розарій, ми товаришуємо Їй на шляху до Віфлеєма.

Багато духовних авторів заохочують приділити кілька хвилин на роздуми над черговою таємницею, перш ніж розпочинати молитву десятка Розарію. Радісні таємниці — ідеальні для Адвенту, оскільки розповідають про дитинство Ісуса.

Ось кілька прикладів роздумів із «Golden Manual» — книжки, яка була духовним посібником англомовних католиків у ХІХ ст. Ці роздуми безсумнівно допоможуть поглибити вашу розарієву молитву під час Адвенту.

Радісні таємниці Розарію

Благовіщення Пресвятій Діви Марії

У цій таємниці роздумуємо, як архангел Гавриїл привітав Пресвяту Діву Марію словами «благодаті повна» та об’явив Їй втілення нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.

Відвідини св. Єлизавети

У цій таємниці роздумуємо, як Пресвята Діва Марія, дізнавшись від ангела, що Її родичка, св. Єлизавета, очікує на дитину, швидко пустилася в дорогу в гори Юдеї, несучи Божого Сина у своєму лоні, і залишалася в неї три місяці.

Народження Господа Ісуса у Віфлеємі

У цій таємниці роздумуємо, як Пресвята Діва Марія, коли настав час, народила опівночі Відкупителя, Ісуса Христа, і поклала Його в ясла, бо не було для Нього місця в заїзді у Віфлеємі.

Жертвування Господа Ісуса

У цій таємниці роздумуємо, як Пресвята Діва Марія, коли сповнилися дні очищення, пожертвувала Дитя Ісуса в храмі, де святий Симеон, дякуючи Богові, взяв Його на руки з великою пошаною.

Знайдення Господа Ісуса

У цій таємниці роздумуємо, як Пресвята Діва Марія, загубивши (не зі своєї вини) свого любого Сина у Єрусалимі, шукала Його три дні, аж поки не знайшла у храмі, «як Він сидів серед учителів та слухав і запитував Їх», хоча Йому було всього 12 років.

Переклад CREDO за: Філіп Кослоскі, Aleteia

Молитва у день свята святого Андрія, апостола.

Господи, схиляючись перед величчю Твоєю, благаємо Тебе, щоб святий апостол Андрій, який був для Твоєї Церкви проповідником та пастирем, завжди був перед Тобою нашим заступником. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

З молитовника “Щоденно з Богом”

Посилення холодів та наслідки обстрілів інфраструктури можуть змусити численних українців вирушити за кордон, щоби пережити зиму.

Карітас Польщі враховує можливість прибуття нової хвилі біженців з України. Про це в інтерв’ю для «Radiо Plus Radom» розповів директор цієї найбільшої в Польщі благодійної організації о. Марцін Іжицкі. Він підкреслив, що Карітас Польщі готовий надати допомогу біженцям, адже протягом попередніх місяців був набутий цінний досвід — пише Vatican News.

«Ми усвідомлюємо, що до Польщі може прибути чергова хвиля біженців. Ми обговорюємо цю тему і готуємося до різних варіантів. Сценаріїв може бути кілька», — сказав о. Іжицкі, повідомивши також про те, що планується окрема зустріч із директорами Карітасу в прикордонних дієцезіях, а також підтримується постійний контакт з українськими осередками.

«Ми постійно слідкуємо за ситуацією, стараємося приготуватися, залучаючи наших волонтерів. Станом на сьогодні ніхто не може передбачити майбутнє. Все залежатиме від температури. Але вже тепер є видно наслідки масованих ракетних ударів. Енергетична інфраструктура сильно знищена. Якщо буде дуже холодно, то до нас може прибути велика група біженців», — зазначив директор Карітасу Польщі.

Священик нагадав, що очолювана ним структура від початку широкомасштабної війни в Україні надає підтримку потребуючим. Створено понад 30 центрів допомоги мігрантам і біженцям. «Тепер українці потребують електрогенераторів. Ми вже вислали певну їх кількість, а також постійно отримуємо прохання про намети, теплий одяг, спальні мішки чи харчі», — сказав він. Карітас Польщі орієнтовно вже надав допомоги на кількасот мільйонів польських злотих.