«Білий хрест» українського контрнаступу: «із цим знаком переможеш»

Вже кілька днів суспільство неустанно обговорює успішний контрнаступ ЗСУ на окупованих територіях України.

Головний візуальний символ цього наступу — рівносторонній білий хрест, яким позначена військова техніка нашої армії. У той час, як російські пропагандисти, одержимі пошуком «нацистів» за кожним деревом, бачать у ньому те, що хочеться бачити їм самим (тобто нацистську символіку), українці запитують себе: що ж насправді може означати цей новий символ військового успіху ЗСУ?

Скептики можуть стверджувати, що не варто надмірно захоплюватися пошуком символізму в цьому на око простому знакові. Тимчасове маркування техніки — звичайна для військової справи річ, потрібна для того, щоб візуально відрізняти своїх від чужих. Але ми, християни, знаємо, що у Бога не буває випадковостей. До того ж, важко ігнорувати факт, що саме під цим знаком українські військові пішли у наймасштабніший наступ від початку відкритої російсько-української війни, кілометр за кілометром відвойовуючи у загарбників рідну землю. Неможливо не помітити і певну іронію, вона підкреслює абсурдність кривого дзеркала реальності, в якій живе російська пропаганда: військові, що йдуть у бій під знаком хреста, зривають на звільнених територіях червоні прапори з антилюдською комуністичною символікою, які розвісила армія «найбільш духовної та православної», на її власну думку, країни.

Рівносторонній білий хрест — важливий символ, укорінений як в історії Церкви, так і в історії української національно-визвольної боротьби. Він сягає перших століть християнства, часів, коли люди приймали мученицьку смерть тільки за те, що сповідують Христа. Вже тоді він став відомий як «хрест перемоги».

 

Станци, Ватикан. “Видіння хреста”, фрагмент

 

In hoc signo vinces

Згідно з легендою, римський імператор Константин І, який на той час був іще поганином, готувався до битви зі своїм політичним опонентом Максенцієм. Напередодні битви, коли сонце вже сідало за обрій, імператор побачив видіння на сонці: світло у формі рівностороннього хреста і грецький напис ἐν τούτῳ νίκα («із цим переможеш», лат. In hoc signo vinces). Євсевій Кесарійський зазначає, що імператор звелів одразу ж зобразити побачений знак на військових штандартах. Із ними військо й рушило біля Мульвійського мосту в битву, що стала вирішальною і на багато століть уперед визначила напрямок розвитку світової історії.

Битва завершилася обіцяною перемогою: попри те, що армія Максенція переважала кількісно, військо Константина здобуло над нею тактичну перевагу й повністю перехопило ініціативу. Ворожа кіннота, розуміючи свою поразку, почала безладно відступати з поля битви; слідом за ними паніка охопила решту війська, і солдати — як поодинці, так і цілими загонами — також почали втікати. Сам Максенцій, одягнений у важкі обладунки, потонув у Тибрі разом із частиною своєї армії. Константин же увійшов в історію як перший християнин на престолі Римської імперії. Хоча сам він прийняв хрещення лише на смертному одрі (як свідчить Євсевій, імператор зізнався, що мріяв охреститися у водах Йордану, але мусив прийняти волю Божу), — саме йому Церква завдячує Міланським едиктом. Цей документ у 313 році проголосив свободу віросповідання для християн.

 

 

Хрест тамплієрів

Традиція використання рівностороннього хреста військовими продовжилася і в Середньовіччі. Він став символом ордену тамплієрів — чернечо-лицарського ордену, заснованого в Єрусалимі після Першого хрестового походу (1096). Початковою метою ордену був захист численних паломників, які прямували з Європи, від мусульманських атак; однак із часом орден розрісся й поширив свій вплив на всю Європу, розширивши також і свою сферу діяльності. Тамплієри займалися торгівлею, ремісництвом, фермерством і виноградарством, будували храми та замки, ба навіть мали власний флот. Тамплієри були першим католицьким орденом, що поєднував чернецтво з військовою справою; його члени брали участь у багатьох битвах Хрестових походів. Вони жили за уставом, який для них написав святий Бернард із Клерво, проголошений у ХІХ столітті Вчителем Церкви.

Тамплієри діяли і на території сучасної України. Вони отримали від Галицьких князів право на торгівлю сіллю, що видобувалася в Солотвині. Вздовж усього соляного шляху, що пролягав через Закарпаття, тамплієри збудували низку укріплень — місця дислокації військових гарнізонів, які охороняли шлях, а заодно митниці. На території закарпатського села Середнє донині збереглися руїни замку тамплієрів ХІІ століття, що після розпуску ордену перейшов у володіння ордену паулінів, а згодом — до угорського шляхетного роду Добо.

 

Прапор Полтавської області

 

Козацький хрест

Потім різновид хреста тамплієрів із дещо зміненою геометрією став символом українського козацтва та Війська Запорозького. Козаки Січі зображували його на своїх печатках, хоругвах, прапорах і гербах. За однією з версій, такий хрест мав на родовому гербі легендарний гетьман Дмитро «Байда» Вишневецький, через що хрест увійшов до загального вжитку серед козацтва.

У наш час козацький хрест є основою емблем Збройних сил України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби, а також став прообразом для дизайну українських державних нагород. Це підкреслює спадковість між сучасним українським військом та козаччиною, що відіграє особливо важливу роль у час російсько-української війни, адже козаки історично були більмом на оці імперської росії: Запорозька Січ вважалася осередком української національно-визвольної боротьби, а отже — джерелом небезпеки для російського царизму. Через це запорозьке козацтво зрештою звинуватили у зраді, а саму Січ — знищили.

Козацький хрест традиційно ставлять на могилах героїв, що віддали життя за Україну, а також на могилах видатних суспільно-політичних діячів. Одне з таких знакових місць — урочище Сандармох у Карелії, на території росії, де 1937 року більшовики масово страчували репресованих українців, зокрема — представників Розстріляного відродження. Нині там стоїть меморіальний козацький хрест «Убієнним синам України».

 

 

Залізний хрест УНР

У ХХ столітті рівносторонній козацький хрест успадкувала армія Української Народної Республіки (УНР). Воїни УНР зображували його на своїх стягах та хоругвах; форму хреста має також і бойова відзнака УНР «Залізний хрест за зимовий похід і бої». Цією відзнакою нагороджували учасників Першого зимового походу, що розпочався 6 грудня 1919 року під проводом генерала-полковника Михайла Омеляновича-Павленка.

 

 

Перший зимовий похід був важливою військовою операцією армії УНР, яка сьогодні вважається зразком партизанської боротьби. Українські воїни діяли у тилах двох ворожих армій, Червоної та Добровольчої (об’єднання «білих» військ), що значно переважали їх за кількістю. Цей військовий похід не лише зберіг українську армію, якій загрожувало знищення, на самій території України; він також підняв бойовий дух війська, пришвидшив ліквідацію Добровольчої армії Денікіна та посприяв піднесенню національної свідомості серед українського населення.

Зимовий похід заклав підвалини української традиції збройної боротьби у ворожому тилу, яку згодом можна бачити у діях численних повстанських об’єднань, що боролися з радянським режимом. Ми можемо побачити цю майстерність і сьогодні, коли ЗСУ крок за кроком звільняють окуповані населені пункти від загарбників, змушуючи їх утікати.

 

 

Тож молімося, щоб давній символ, який був знаком незламності, сміливості й віри для багатьох поколінь, став символом остаточної перемоги і для нас, сучасних українців.

Фото: ТСН, Вікіпедія

 

https://credo.pro/2022/09/329315

Опубліковано в news Позначений

Залишити відповідь