Три складові довіри

Роздуми над Словом Божим на понеділок XXIV Звичайного тижня, рік ІІ

 

 

 Сьогоднішнє Євангеліє підказує нам: єдине, що ми можемо дати Богові, — це наша віра, наша довіра Йому. Справді, все, що ми жертвуємо Йому, так чи інакше походить від Нього, є Його даром для нас. І єдине, що ми можемо дати від себе, — це наша віра.
Ісус ставить за приклад віру сотника, його довіру Вчителю. З чого починається довіра сотника Богові? — з довіри своїм ближнім. Слуга, про якого турбується сотник, це людина, яку він дуже цінував, довіряв йому. Сотник знав, був переконаний, що все, що доручить своєму слузі, той виконає. Йому не треба було перевіряти це завдання: як сказав слузі зробити — так і станеться. З подібною довірою сотник ставиться і до Ісуса.
Тут треба зупинитися на довірі. По-перше, коли я довіряю комусь свої справи, то наче визнаю, що ця людина компетентна у справі. По-друге, я вірю цій людині, що вона мене не підведе, а якщо й підведе, то не зі злої волі; тобто в довірі до неї я даю певний аванс: людина ще нічого не зробила, але я їй довірився. І третє: коли я щось довіряю людині, я знаю, що й від неї приймаю її готовність, прагнення мені допомогти. Тому довіра — це завжди взаємні стосунки між двома особами. Якщо друга людина не бажає мені помогти, виконати моє прохання, — я не можу їй довірятися.
Сотник до своїх ближніх ставився з довірою, тому навчився довіряти Богу. Він просить тричі: спочатку просить людей, щоб попросили Ісуса за його слугу;сам просить Ісуса про зцілення;а далі вже просить Ісуса не турбуватися надміру, адже достатньо самого Його слова. У поставі сотника ми бачимо всі три елементи, без яких немає довіри. Сотник визнає, що Ісус може дати здоров’я людині, його слузі; що Він компетентний у цій справі (а водночас він визнає себе негідним прийняти цей дар від Господа чи просити про нього, адже він не рівний Богу, тому висилає своїх друзів, які визнають віру в Ісуса Христа); і по-третє, він довіряє, що Ісус не підведе Його: якщо погодиться, то достатньо лише слова.
А як із нашою довірою? По-перше, ми грішимо проти довіри, коли звіряємося в своїх проблемах і справах людям, некомпетентним у цій справі: поговоримо, побалакаємо, а віз і нині там. До Бога часто ставимося так, наче Бог завжди і все нам винний і мусить це дати одразу. Бракує нам смирення сотника: «Господи, я не достойний…» Адже ми насправді негідні Його дарів! Отже, які нам мати претензії до Бога?
І по-третє, якщо ти справді віруюча людина, — не шукай знаків підтвердження того, що Бог здійснить прохання: достатньо лише Його слова.
Насправді ж цим слугою є кожен з нас, за нас заступається наш Сотник, Ісус, бо нас любить і нам довіряє. Варто подбати, щоб і ми були слухняні кожному Його слову, а Він про нас потурбується, коли ми не зможемо вже про себе подбати. Адже Ісус вірний своєму слову.

https://credo.pro/2022/09/219041

Опубліковано в news Позначений

Залишити відповідь