Ми бачимо, як старе зло повертається. У Тиврові відбувся Всеукраїнський день пам’яті мучеників ХХ століття

  

У Тиврові на Вінниччині в суботу 3 вересня відбувся вже четвертий за рахунком Всеукраїнський день молитовної пам’яті мучеників за віру ХХ століття. 

Цей день пам’яті встановлений єпископатом 7 вересня 2019 року і з того часу відзначається щороку в першу суботу вересня. Роком раніше, 1 вересня 2018 року, у тиврівському храмі св. св. Архангела Михаїла було урочисто освячено Меморіал на честь мучеників за віру ХХ століття в Україні. А 5 вересня 2020 року тиврівський храм було проголошено санктуарієм Пресвятої Божої Матері Тиврівської та мучеників за віру

«Я вважаю, — сказав для CREDO ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, — що створення тиврівського Меморіалу, як встановлення дня пам’яті мучеників за віру, було заздалегідь передбачено Божим Провидінням. Адже зараз, коли в країні точиться війна, в залах Меморіалу ми дуже добре бачимо, що зло, яке було колись, повертається. Панував комунізм — ідеологія брехні. Комунізм впав — на зміну йому прийшла інша ідеологія, не знаю як її вже назвати, але також побудована на брехні. І ті, хто в неї повірили, принесли війну на нашу землю. А те, що ми в цьому місці згадуємо тих, хто ціною власного життя засвідчив свою віру, спонукає нас знову і знову звертатися до Бога, довіряючи Йому свою долю і долю нашої країни»

 

 

Щоб віддати шану тим, завдяки чиїй жертовності Церква сьогодні існує на нашій землі, приїхало близько 60 паломників з парафій Кам’янець-Подільської дієцезії, а також з Києва. На початку Меси владика Леон сказав: «Дякуємо сьогодні Богу і Матері Божій, за те, що можемо збиратися в цьому санктурії разом з вами. Щороку, перша субота вересня присвячена мученикам, тим, котрі віддали своє життя за віру. Мучеників протягом двох тисяч років не бракувало. Це ті, котрі вимили свої шати в крові, яку пролили за віру, котрі не зреклись своєї віри, а дали нам дуже добре свідчення. […] Наша країна теж переживає страшні часи, коли проливається кров. Проливається кров невинних людей. Диявол усіма способами намагається розпалити між нами ненависть. Він заздрить нам, що ми будемо в небі, а він — в пеклі.»

 

 

Разом з єпископом Леоном Дубравським у Месі співслужили єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослава Змітрович, Настоятель Делегатури Місіонерів Облатів в Україні о. Віталій Подолян ОМІ, настоятель тиврівської  парафії о. Христофор Махельський ОМІ та група священників Кам’янець-Подільської дієцезії і отців-облатів з Києва та інших міст України. Службу Божу супроводжував співом хор з Шаргорода, служіння при вівтарі виконували семінаристи місійної семінарії «Redemptoris Mater» у Вінниці.

Серед присутніх на Службі був настоятель парафії Вознесіння Господнього Православної Церкви України в Тиврові протоієрей Богдан Бицкало, котрий щороку приходить вшанувати пам’ять репресованих за віру.

 

 

 

Проповідь під час Меси проголосив владика Радослав Змітрович. 

«Бог, — сказав Його Преосвященство, — дав нам натхнення вшановувати життя і смерть мучеників ХХ століття. Їх було дуже багато. Тут, в Меморіалі, представлена маленька частинка. І деякі, хто переживають Хресну Дорогу, яку ми також сьогодні будемо переживати, плачуть, глибоко зворушені. І це зрозуміло, хоча ми торкаємось тільки маленької частинки цього страждання. І добре поставити собі також питання: яка наша відповідь на цей факт, на те що тисячі людей були жорстоко переслідувані. Допити, знущання, розстріли — неможливо передати усього цього. І важливим є питання: Як це було можливо? Чи хтось, хто жив до початку комунізму на цій землі, міг повірити, що щось таке буде відбуватися? Думаю, що не було такої людини, що могла уявити це зло, яке вийде з людини. Також і ті, котрі це робили — вони не думали, що здатні чинити таке зло. Великий утиск, який людина може чинити іншій людині. І це — ситуація людства. Це — смак пекла на нашій Землі. Також і сьогодні дехто говорить: «Я бачив пекло». І також, мало хто, а може й не було нікого, хто міг уявити собі те, що сьогодні відбувається в Україні: таке велике зло від росії. Від людей, яких ми знали, з якими були родичами. Як це можливо, що вони будуть підтримувати цю велику несправедливість, цю агресію. Важливо, брати і сестри, ставити це питання: “Як це можливо?” Тут, можна сказати, нічого нового. В історії людства це в різних формах майже завжди було. Людина має вільну волю і може вибирати зло, і може вибирати добро. І кожне покоління, кожна людина мусить зробити свій вибір. Так, як і ми робимо свій вибір в час цього утиску. Є утиск у великих масштабах, є також і в маленьких: твоя сім’я, твої рідні … . Яка наша відповідь на усе це, що відбувається? Як відповісти на це все?»

 

 

Владика навів фрагмент спогадів містички ХХ століття, яка почула від Господа: «Не відбудеться нічого, крім того, що Я дозволю. Я все бачу, Я все знаю. З болем дивлюся, як люди віддаляються від Мене, руйнуючи себе і світ у своїй сліпоті, у своїй дурості і гордині. Я знаю коли зупинити це прямування до самознищення. Це відбудеться тоді, коли жертв і молитов, які захищають, які рятують, вже не вистачить, тому що сила зла перевищить їх. Тоді буду змушений втрутитися, щоб зупинити і спасти тих, котрі захочуть прийти до Мене, хоча би під впливом страждання і страху, хоча би в останню секунду перед засудженням на пекло. Ще триває час благодаті, час жертви і благання, ще триває час захисту і порятунку».

Його Преосвященство наголосив, що для того, аби життя людини принесло плід, людина повинна бути готова вмирати. Вмирати, відмовляючись від своїх планів, мрій, очікувань, сподівань,  любити іншу людину — наприклад, дружину чи чоловіка — такою, якою ця людина є, а не такою, якою хотілось би її бачити. «Для того, щоб захищати Батьківщину, рятувати цю землю, рятувати нашу можливість тут спокійно молитися, — сказав владика, — хтось повинен бути готовий віддавати своє життя. Без цього, без цієї готовності вмирати, нас немає.  Для того, щоб досягнути результатів у навчанні потрібно прикладати зусилля, вмираючи для свого бажання відпочинку чи розваг. І так на кожному кроці. Можна втікати, а можна приймати іншу людину такою, якою вона є. І це може бути пов’язано з втратою здоров’я чи втратою сил. Як, наприклад, можна бути щасливою мамою, не будучи готовою помирати для своєї дитини, вставати до неї вночі? Це закон щастя, закон людського життя. Тільки тоді я можу бути щасливий і радісний, коли я готовий помирати. Якщо я не готовий помирати, а завжди буду повний злості, ненависті, агресії, бунту, засуджень». Здатність же помирати заради інших дає Господь, коли людина єднається з Ним. 

 

 

Про те, що зло війни, яка прийшла на нашу землю, не є чимсь новим, а поверненням старого, владика Леон говорив також і в короткій промові, з якою звернувся до зібраних по звершенні Меси. Він сказав, що дивлячись на будівлю тиврівського храму, згадуючи його історію, можна побачити, що «диявол руйнує, а любов будує. Подивіться, скільки тут вкладено любові. Якби не було любові, цього всього б не постало. Якби не було любові, не народжувались би діти. Якби не було любові, не виходили б заміж і не одружувались. Якби не було любові ми б не були священниками, монахами, монахинями, єпископами, кардиналами і Папою Римським. […] І хотілось би, щоб ця любов передавалась з покоління в покоління. Щоб ми передавали один одному цю любов і сіяли це зерно Божої любові. Тому що, коли ми не засіємо зерно Божої любові, диявол посіє зерно ненависті і зла. Бачимо, він це зробив. Він робив це десятки років, через ідеологію, і люди повірили. Дивіться, як ми часто наступаємо на ті самі граблі. Сімдесят років був комунізм, були переслідування Церкви. Люди якимось чином відновились, і потім … знову повірили дияволу, котрий називається путін». Його Преосвященство нагадав, що наближається жовтень, місяць особливо присвячений молитві Святого Розарію, і висловив побажання, щоб в кожному храмі і в кожній родині не забракло цієї молитви: «Якщо хочемо, щоб сьогодні перемогла Україна, переміг Бог, треба молитись. Якщо не будемо молитись, буде велика біда. Молитва завжди перемагає, коли возносимо руки до Бога. […] Хай цей Святий Розарій допомагає нам сьогодні. Молімося, заохочуймо інших, не шкодуймо часу. […] Нехай цей місяць жовтень допоможе нам, щоб найскоріше закінчилась війна». Владика також запросив зібраних взяти участь в урочистості закриття Року Всечесного Хреста, яка відбудеться в Шаргороді 14 вересня. 

 

 

Як і в попередні роки урочистість вшанування мучеників ХХ століття продовжила Хресна Дорога залами-стояннями Меморіалу. Її також очолив єпископ Леон Дубравський. У роздумах на стояннях, які підготував о. Дмитро Яцків, розповідається про хресний путь одного з багатьох мучеників минулого століття — єпископа Олександра Фрізона, котрий у 20-30-х роках кілька разів був заарештований, а 20 червня 1937 року розстріляний. Його вина перед безбожною владою полягала в тому, що він опікувався вірними, заохочував батьків передавати віру дітям і сам катехизував дітей, в тому, що люди приходили до нього сповідатися. Йому було висунуто звинувачення у антирадянській діяльності, зокрема в тому, що мав контакти з іноземними дипломатичними представниками, а також в тому, що він мав намір нелегально перейти через кордон до Польщі. Окремим пунктом звинувачення було те, що він залучав для служіння при вівтарі неповнолітнього. Хресний шлях єпископа Олександра пролягав через Крим, де він був заарештований і довгий час утримувався у в’язниці в Сімферополі:  там, куди, як підкреслено в тексті роздумів, знову прийшов «мир суцільної брехні»«російський мир»

 

 

У роздумах ІІІ стояння були поіменно названі всі, хто був заарештований у справі єпископа Олександра — список нараховує 23 особи, серед них — його мати. Історія кожного з них — це окрема історія мучеництва. За них учасники Хресної Дороги помолились на цьому стоянні.

 

 

На ХІ стоянні, де у роздумах було названо точну дату розстрілу єпископа Олександра, владика Леон закликав до молитви за тих, кого нині хочуть несправедливо осудити, зокрема — полонених українських воїнів-захисників «Азовсталі», котрі не вчинили жодних злочинів, а чесно виконували свій обов’язок, захищаючи Батьківщину. 

 

 

Молитва на останньому ХІV стоянні була присвячена усім мученикам колишньої Тираспольської дієцезії, які своїм прикладом показали, що перемагати ми можемо лише тоді, коли, роблячи наші щоденні вибори, стаємо на бік Ісуса. Молебень Хресної Дороги завершила молитва «Ангел Господній …»

 

Опубліковано в news Позначений

Залишити відповідь