Коли донька приймає католицизм і йде в закритий монастир. Найболючіше випробування матері Едити Штайн

Вона було вдовою протягом 43 років. Виховала сімох дітей і успішно керувала сімейною фірмою. Августа Штайн — сильна жінка, якій довелося змиритися з приголомшливим вибором її доньки, майбутньої святої і покровительки Європи.

«Віру й довіру до Бога вона зберегла з раннього дитинства й до вісімдесят сьомого року життя, і в момент важкої боротьби зі смертю ця довіра була в ній жива. Я впевнена, що вона знайшла милостивого Суддю й зараз допомагає мені дійти дО мети», — писала про маму Едита Штайн.

Едити Штайн не було би без її матері, Августи. Вплив цієї надзвичайної жінки такий великий, що в день літургійного спомину святої Терези Бенедикти від Хреста варто скласти портрет її матері.

 

Августа — мати Едити Штайн

«Августа Штайн була дорідною і низькою на зріст. Як і більшість вдів того часу, одягалася в чорне вбрання, а вдома ніколи не показувалася без фартуха. Коли я думаю про її відпочинок, то бачу, як вона сидить біля вікна, спостерігаючи за плином часу, за машинами, що проїжджають і людьми, що проходять повз. Розмовляючи з нами або читаючи, вона завжди тримала в руках спиці. Більшість часу, навіть коли їй було вже за 80, бабуся була зайнята роботою», — згадувала племінниця Едити, Сюзанна, дочка Ерни.

Що вона виглядала до кінця життя у вікно? Про що думала? З вікна її великого будинку на Нововєйській у Вроцлаві добре було видно трамвайну зупинку, на якій вона востаннє бачила свою доньку.

Був жовтень 1933 р. Едита збиралася до Кельну, щоб вступити до Кармелю. Августа не проводжала її на вокзал, стояла біля вікна; Едита — на тротуарі, дивлячись на матір. Августа не махала рукою, хоча вони перед тим тепло попрощалися. Вона не розуміла доньку. Мовчала.

Жінка вперше відчувала, що за свободу прийняття рішень своїх дітей, яку вона в них палко виховувала, платить зараз непосильну ціну.

 

Коріння

Августа Курант народилася в Люблінці 4 жовтня 1849 р. Її батьки, Аделайд і Соломон мали15 дітей, Августа була четвертою. Вони тримали в місті колоніальну крамницю, в якій по черзі привчали торгувати кожну дитину.

«Мама з дитинства була привчена постійно працювати. У шість років вона змагалася зі своєю сестрою Сельмою у в’язанні на спицях, що, зрештою, до сих пір є її постійним заняттям. По черзі із сестрами вона вела велике домашнє господарство і допомагала в магазині. Жодна робота не була для неї важкою», — писала Едита.

Августу вчили французької мови та гри на фортепіано. Кілька тактів вальсу Штрауса вона грала на пам’ять до кінця життя. Згадували, що під час святкувань із нагоди її 70-річчя, вона танцювала з найстаршим дядьком.

У 21 рік Августа вийшла заміж. Шлюб відбувся 2 серпня 1871 р. в люблінецькій синагозі. Перші десять років подружжя мешкало Ґлівіцах, звідки походив Зигфрид. Він працював на сімейній лісопильні, але свекруха Августи не вміла керувати фірмою, через що виникало напруження.

«З п’ятьма дітьми Штайни переїхала до Люблінця. Вони оселилися на так званій віллі — в невеликому гарному будиночку з великим садом, який належав бабусі та дідусю», — писала Едита. Августа саджала яблуні та городину, працювала з ранку до ночі, але матеріальне становище сім’ї не покращувалося.

«Мою горду маму дуже принижувала необхідність постійно користуватися допомогою батьків», — писала Едита. Після довгої сімейної наради було прийнято рішення про черговий переїзд. Вибір пав на Вроцлав.

 

Вроцлав: нове відкриття

Сім’я переїхала в 1890 р. на Великдень. «Батьки зняли квартиру на Коленштрассе. Будинку, в якому я пізніше народилася, давно вже немає, а на його місці стоїть велика кам’яниця. Поблизу був орендований склад деревини, де мій батько створив нове лісозаготівельне підприємство. Нова фірма була в боргах і повільно розвивалася.

Подружнє життя приносило моїй мамі багато страждань, але з її вуст не вилетіло жодного слова скарги на це. Вона завжди говорила про батька сповненим любові голосом і навіть сьогодні, через десятиліття, коли вона стоїть над його могилою, помітно біль від його втрати, який досі не згас», — писала Едита, яка народилася за півтора року після переїзду.

Майбутня свята народилася в будинку № 13 на вул. Дюбуа, якого вже немає. Вона була єдиною дитиною Штайнів, яка народилася у Вроцлаві і яка найкоротший час знала свого батька.

«Мій батько помер у липні 1893 р. Мама тримала мене на руках, коли він прощався з нами, вирушаючи в подорож, з якої вже не повернувся. Коли він уже виходив, я ще раз покликала його. Так я стала для мами ніби заповітом батька. Я спала в її кімнаті, й коли вона ввечері поверталася втомлена з роботи, то насамперед йшла до мене. Коли я хворіла, вона знімала пальто, сідала біля мене на край ліжка і там скромно вечеряла. Її присутність розсіювала всі мої болі і страждання», — писала Едита.

 

Вдова на 43 роки

Зигфрид Штайн помер від сонячного удару під час комерційної поїздки. Він упав на траву біля пилорами, але перехожі думали, що він відпочиває. Августа залишилася вдовою із сімома дітьми, боргами й підприємством, що занепадало. Їй було 43 роки, вона орендувала житло й не мала засобів до існування.

Після похорон, на які з’їхалася вся родина, було вирішено все продати, віддати борги й жити, знімаючи мебльовані кімнати. Але Августа, яка не розумілася на лісозаготівлі, спочатку довго мовчала, а потім… відмовила.

«Вона вирішила: проб’юся в житті самостійно і не прийму жодної допомоги», — писала Едита. Так і сталося. Хоча матеріальний статус сім’ї понизився і Августа з цілою юрбою дітей переїжджала по черзі в будинки на вул. Курковій, вул. Мисливській, вул. Генрика Побожного, вул. Роосвельта і нарешті, коли підприємство стало успішним, на куплену віллу на вул. Нововєйській 38 — вона боролася.

За короткий час Августа непогано розібралася в паливі і методі розрахунку деревини. Вона зналася на людях і любила їх, тому кількість її клієнтів зростала. Вона не боялася будь-якої роботи і не любила сидіти в офісі. Часто сама забиралася на віз і разом із робітниками перекидала важкі колоди. Августа працювала не лише заради хліба, а насамперед заради поваги. Вона розрахувалася з боргами чоловіка до гроша.

 

«Жінку цнотливу — хто її знайде?»

Августа вставала перша, ще затемна. Спочатку вона вела бізнес на вул. Нємцевича, але там недоброзичливий сусід замикав хвіртку, через яку вона ходила, тому жінка мусила лізти через паркан. Завдяки своїй працьовитості, вона перетворила маленьку фірму в добре розвинуте підприємство. В автобіографії Едита згадує слова, які вона почула в трамваї від випадкової людини:

«Знаєте, хто в цій галузі найкращий торговець? Пані Штайн». У ті часи всі жили ощадливо. «Ми бачили, як тяжко з ранку до вечора працювала наша мама і добре розуміли, що нам варто бути скромнішими у своїх бажаннях. Зрештою, вона сама старалася, щоб ми не відставали від інших дітей.

Якийсь час ми втрьох ходили в одну школу, а за третю дитину не брали плати. Але мама відмовилася від цієї допомоги, бо вважала, що це якась соціальна поміч для бідних, і не хотіла навіть про неї чути».

Хоча по смерті чоловіка старші доньки поралися по дому, Августа попри втому після робочого тижня розвантажувала дітей, як могла. «У неділю вона охоче брала на себе клопоти з приготуванням їжі, щоб ми всі разом, їй на радість, могли зранку піти на прогулянку. Тоді вона спокійно чекала нашого повернення і з великою любов’ю і радістю частувала нас тим, що приготувала власноруч», — писала Едита.

 

Приклади надихають

Августа виховувала дітей так само, як виховували її: навчала їх сумлінному виконанню будь-якої роботи, послуху, ощадливості й пошани до зароблених грошей. «Слухайте, що кажуть, і не заважайте! Крім цього можете робити, що хочете», — казала вона дітям, коли вони залишалися самі, поки вона працювала.

Августа ставила чіткі вимоги: домашні обов’язки (відповідні віку), не ледарювати, обов’язково ходити до школи, здобути професію; але з іншого боку — повага і повна свобода вибору у прийнятті рішень. Вона вважала: якщо людина сама може себе утримувати й несе наслідки своїх виборів, то може визначатися сама.

Августа не терпіла лінивства. Кожна година дня мала бути заповнена чимось корисним. Якщо вона не працювала на складі, то поралася на городі й готувала для багатьох. Помідори, горох і квасоля щороку здіймалися по нарізаних нею гілках. Повертаючись увечері і знявши черевики з утомлених ніг, вона сідала з дітьми за пізню вечерю. Сама вона найчастіше їла хліб із маслом і випивала склянку чаю.

«Найкраща річ у світі — це моє ліжко», — казала Августа. Чи була вона суворою? Едита каже, що вимогливою, але найбільше вимагала від себе. Їй не треба було казати «працюй», бо вона вставала першою й показувала, як треба працювати. Їй не потрібно було казати «заощаджуй», бо сама вона задовольнялася малим. «Про її вбрання дбали доньки. Найчастіше те, що мамі було потрібно, купувалося їй на день народження».

Їй не треба було казати «прибирай», бо в домі панував бездоганний порядок, всі клали свої речі на місце. Вона ніколи не казала «молися» — брала до синагоги тих, хто хотів, але не змушувала тих, у кого не було такої потреби. Дбала про те, щоб усі разом сідали за стіл, розмовляли — часто бурхливо — і планували своє майбутнє.

Августа була центром усього сімейного життя. «Навіть у сувору зиму у неї зазвичай теплі руки так, що вона може зігріти мої, і це для мене є символом, що будь-яке життя і тепло в домі йде від неї», — писала Едита.

 

Якщо Бог із нами…

У бізнесі Августа дозволяла себе дурити. Вона не була наївною, просто допускала ситуації, коли хтось міг бути щодо неї нечесним і використовував її доброту. Попри ризик, вона не змінювала свого методу співпраці з людьми. Її клієнтами були найчастіше ремісники, Августа знала їхні історії.

«Вона ставилася до них завжди з добрим серцем, а іноді навіть просто давала гроші незграбним клієнтам. Її при цьому часто ошукували і підприємство терпіло втрати. Але попри це воно процвітало. Мама завжди приписувала це благословенню небес. Пізніше, коли вона втратила свою дитячу віру, то якось вказала мені, як безпомилковий, доказ існування Бога: “Я не можу собі уявити, щоб усе, чого я досягла, сталося завдяки моїм зусиллям”», — писала Едита.

 

Ціна свободи дитини

Портрет Августи буде неповним, якщо не згадати про найбільше випробування, якого зазнало її серце. Крім смерті чоловіка і чотирьох з одинадцяти дітей, бідності і примари банкрутства, сорокатрьохрічного періоду вдівства, найболючішим стало рішення Едити охреститися в Католицькій Церкві.

Августа не визнавала переходу. Бог, імені якого вона не вимовляла, був для неї один назавжди, Його не можна було замінити чи поміняти. «Я пам’ятаю, як ридала бабуся. Її плечі беззвучно здригалися. Для мене, 11-річної дівчинки, це виглядало жахливо. Те, що дорослий не може контролювати ситуацію, було жахливим для дитини. Тодішній вигляд нашої любої бабусі, такої засмученої, був нестерпний. Це була суміш сорому, жалю та провини, які її переповнювали.

Вона безумовно страждала в 1922 р., в час навернення своєї доньки, і втомилася запитувати себе, як це могло статися, і де вона, мати, помилилася. Це був початок антисемітського Третього Рейху і саме в цей час в її сім’ї її улюблена дитина вирішила стати монахинею. І це був не просто монастир, а кармель, з одним із найсуворіших уставів. Вона могла ніколи вже не побачити свою доньку», — згадувала Сусанна.

 

 

Останній подих

Августа Штайн помела 14 вересня 1936 р. вона кілька місяців хворіла на рак шлунку, який надто пізно діагностували, щоб можна було її врятувати. Вона лежала у своєму улюбленому ліжку, в кімнаті нагорі, в будинку на вул. Нововєйській у Вроцлаві. Діти та онуки, присутні на місці, були поруч із нею. Інші, розпорошені по світу, регулярно отримували інформацію.

Усі хотіли знати, як почувається мама і бабуся. Августа за 43 роки свого вдівства збудувала велику, сильну родину. Вона помирала в день, коли Католицька Церква відзначає свято Воздвиження Всечесного Хреста. Відійшла у мить, коли Едита відновлювала в кельнському кармелі свої монаші обіти. Августі Штайн було 87 років.

Переклад CREDO  за:  Аґнєшка Бугала, Aleteia  

Опубліковано в news Позначений

Залишити відповідь