Він вижив у страшному падінні з висоти. Церква визнала це чудом. Хоча Шарль залишається невіруючим!

Випадок Шарля — 26-річного столяра, який продовжує називати себе людиною невіруючою, — був визнаний чудом, яке відкрило шлях до канонізації Шарля де Фуко. Це насправді непересічна історія!

2016 року Шарль працював на риштуваннях каплиці в Сомюрі. Він упав з висоти 15 метрів на лавку, пробивши собі бік. Це було 30 листопада, пізно пополудні, в надвечір’я сотої річниці смерті блаженного Шарля де Фуко.

Того дня парафія в Сомюрі, покровителем якої — так уже «збіглося» — є Шарль де Фуко, якраз закінчила новенну перед цією урочистістю. Під час Вечірні на честь покровителя парафії працедавець Шарля попросив людей про молитву за робітника, який постраждав, — вочевидь, за заступництвом блаженного.

Як виявилося, цей невіруючий молодик вийшов із халепи майже неушкодженим. А потім — попри свою декларовану невіру — погодився, щоб Церква розпочала процедуру визнання чуда.

Вперше з дня падіння Шарль розповідає Алетеї про той день.

 

 

— Що сталося 30 листопада 2016 року?

— То був звичайний день. Я працював на риштуваннях над відновленням каплиці, яка належить Інститутові святого Людовика в Сомюрі, де діє школа. Ранок минув нормально. Але пізно по обіді, коли ми стояли на риштуваннях удвох, я погано поставив ногу. І впав із висоти 15 метрів, «нанизавшись» на перевернуту лавку, що стояла ніжками догори.

— Про що ти думав, падаючи?

— Думав передусім про те, щоб якось уберегтися, щоб ніг не поламати. Тож повернувся боком. Старався також захищати голову. Спершу заплющив очі, відкрив їх аж на середині падіння, але одразу ж знову заплющився. Впав на землю. Одразу зірвався на ноги і в перший момент не помітив, що в мені застряг шматок деревини, який стирчить обабіч із мого тіла сантиметрів на 15 з обох сторін!

— Що відбувалося далі?

— Я вирішив не виходити головними дверима каплиці, бо вони ведуть просто на шкільне подвір’я, а я не хотів лякати дітей. Тому вийшов бічними дверима праворуч і попросив двох учителів, які там були, викликати допомогу. Прилетів гелікоптер, але через цей шмат деревини я не міг у нього влізти. До лікарні в Анжері мене повезли автомобілем «швидкої», але тоді я вже знепритомнів.

— Ти боявся за своє життя?

— Це було дуже дивно: я тоді просто не усвідомлював, як сильно мені пощастило. Старався все звести на жарти, так якби, наприклад, скрутив ногу в кісточці. Але тільки ходячи лікарняним коридором і спостерігаючи реакції людей, я почав розуміти, що щось насправді сталося. Реакція хірурга, моїх близьких і мого працедавця довела до моєї свідомості, що насправді то було смертельне падіння.

 

 

Чудо за заступництвом Шарля де Фуко

— Як ти відреагував на повідомлення про те, що твій випадок може бути визнаний чудом за заступництвом Шарля де Фуко і посприяти його канонізації?

— Раніше я не знав Шарля де Фуко. Уже тільки Франсуа Асселен, мій працедавець, довго мені про нього розказував, коли я був у лікарні. Він також подарував мені комікс про нього і сказав, що те, що не мною трапилось, є чимсь незвичайним, і порадив поцікавитися цією особистістю.

Я також не мав жодних сумнівів щодо процедури, яка мала з’ясувати, чи мій випадок можна визнати канонізаційним чудом Шарля де Фуко. Коли Франсуа Асселен запитав, чи ця справа була б мені цікавою, я сказав сам собі, що мені це нічим не зашкодить. Вирішив, що треба спробувати, якщо, те, що я пережив, могло би допомогти Шарлю де Фуко!

— Але ж ти людина невіруюча. Чи твоя згода на участь у цьому процесі не здивувала твоїх близьких?

— Дехто мене про це донині запитує, чого я погодився. Але я не зіткнувся з жодною негативною реакцією. Моє оточення мене підтримувало, вважаючи, що як я маю охоту цим зайнятися, то все в порядку.

— Як конкретно поточилися справи?

— Все почалося на початку 2018 року. Разом із єпископом [Бернаром] Ардура, постулатором у канонізаційному процесі Шарля, ми пішли на розмову з моїм лікарем. Ішлося про аналіз падіння, ушкоджень. Зустрілися ми також з іншими лікарями в Анжері, хірургами і психіатрами. Йшлося про дослідження, чи те, що зі мною сталося, можна пояснити науково, чи ні.

 

Шарль на канонізації Шарля де Фуко

— Чи все це якось змінило твій підхід до Бога?

— Я не був віруючий до падіння і далі ним не є. Моя мама трохи віруюча, батько ні, бабуся — так. Мені випадало бувати у храмі — чи то у зв’язку з працею, чи за нагоди різних сімейних подій, похоронів… Я точно радий, що краще пізнав історію Шарля де Фуко, але, попри все, не почуваюсь якось сильно пов’язаним із цією особою.

Може, Шарль де Фуко допоміг мені уникнути наслідків падіння, а може, ні. Я цього не знаю. Однак я радий, що можу зробити свій скромний внесок у його канонізацію.

— Чи ти помічаєш якусь принципову зміну між періодом до чуда і після нього?

— Насправді то ні. Те, що сталося, вже позаду, я про це не думаю. Повернувся до свого життя і професії.

— Чи ти будеш на канонізації Шарля де Фуко в день 15 травня на площі св. Петра?

— Певна річ, так, я буду там разом зі своїми батьками.

— Чого ти сподіваєшся після цієї урочистості?

— Що я матиму приємний час! Мене попереджали, що розпізнання і визнання чуда може тривати і два роки, і десять років. Отож я тішуся, що справи пішли досить швидко і що я зможу бути на цій урочистості. Може, це буде нагода для зустрічі з папою, для відкриття цього релігійного середовища, Рима, Ватикану, нагода побачити, як це все відбувається…

— Якби тобі випала нагода порозмовляти з папою, що ти хотів би йому сказати?

— Насправді то я і не знаю. Певно, така ситуація стала би для мене несподіванкою. Може, я би просто хотів з ним подискутувати. А може, то він хотів би про щось запитати мене?

Переклад CREDO за: Аньєс Пінар-Леґрі, Aleteia

 

https://credo.pro/2022/05/319191

Залишити відповідь